Історія Сергія: змінити лінію фронту всередині себе
До повномасштабної війни Сергій (ім’я змінено) жив у постійному русі. Працював на будівництві, любив швидкість і, на жаль, занадто добре знав, що таке наркотична залежність. Речовини допомагали ховатися від життєвих проблем. Коли почалося велике вторгнення, Сергій для себе вирішив, що піде добровольцем. Армія стала для нього шансом перезавантажитися, дисципліна на деякий час витіснила старі звички, а побратими стали справжньою родиною. Але війна випалювала зсередини. Контузії, постійні обстріли на “нулі”, втрата близьких друзів — усе це вилилося у важкий стан. Під час однієї з ротацій у тилу, намагаючись заглушити фантомні вибухи в голові та нестерпний душевний біль, Сергій знову зірвався. Повернулися наркотики.
Організм, і так виснажений окопним життям та стресом, почав стрімко здавати. Постійна лихоманка, слабкість, рани, які тижнями не гоїлися… Повернувшись на чергове лікування до госпіталю, Сергій зрозумів, що справа не лише в перевтомі. Один із волонтерів дав йому контакти громадської організації «Альтернатива» і порадив проконсультуватися з фахівцями. Так чоловік зустрівся із соціальною працівницею ГО «Альтернатива» Олександрою.
— Коли ми вперше побачилися, Сергій був схожий на натягнуту струну. Сильний, кремезний, але в очах — суцільна темрява і страх, — згадує Олександра. — Поранення, залежність, яка знову повернулася, і повна розгубленість. Ми почали спілкуватися про його здоров’я, і я запропонувала зробити швидкий тест на ВІЛ. Просто для контролю.
Сергій погодився, хоча до останнього вважав це формальністю. Але за кілька хвилин тест показав дві чіткі смужки.
— Я бачив смерть на фронті, бачив, як прилітає в сусідній бліндаж, але коли почув слово «позитивний», у мене підкосилися ноги, — відверто ділиться Сергій. — Перша думка: «Ну от і все. Списаний. Непотрібний». Здавалося, що це тавро на все життя.
Олександра не дала йому закритися в цьому розпачі. Вона була поруч — спокійна, впевнена і готова діяти.
— Моє головне завдання на той момент було показати Сергію, що його головна битва зараз — не з вірусом, а за власне майбутнє. І в цій битві у нього є потужна зброя — антиретровірусна терапія, — розповідає Олександра. — Ми годинами говорили про те, що ВІЛ сьогодні — це не вирок. Що сучасна АРТ-терапія дозволяє продовжувати жити, тримати в руках зброю, якщо дозволяє загальний стан, і бути абсолютно безпечним для оточуючих.
Вона допомогла Сергію пройти додаткові обстеження, стати на облік та отримати першу схему лікування.
Зараз Сергій продовжує лікування. Вірусне навантаження в його крові вже впало до невизначуваного рівня — це означає, що терапія працює на відмінно. Його фізичний стан стабілізувався, а головне — він вчиться жити без речовин, проходячи психологічну реабілітацію. Він більше не боїться. Бо знає: навіть на найважчому фронті ти не один, якщо поруч є ті, хто готові підставити плече.
