Чому обов’язково треба відкрити свій ВІЛ-статус коханій людині?

Зараз люди з ВІЛ можуть жити повноцінно. Якщо вони дотримуються належного лікування та профілактики, можуть реалізовувати мрії про здорові інтимні стосунки і дітей. Проте у побудові родинного гнізда бере участь ще одна людина. І перед людиною з ВІЛ рано чи пізно постає виклик: треба відкрити ВІЛ-статус, а зробити це важко. Чому? Напевно, через страх втрати, осуду чи сорому. Саме тому багатьом людям з ВІЛ романтичне спілкування приносить більше стресу, ніж щастя. Але це може і має бути по-іншому.

Чому люди бояться сказати партнеру, що в них є ВІЛ?

Я вважаю, що всі сексуально активні люди незалежно від того, знають вони про свій ВІЛ-статус чи ні, мають захищати себе та своїх партнерів від ВІЛ з етичних міркувань. Як лікарю, мені б хотілося, щоб усі ВІЛ-позитивні люди розкривали свій статус статевим партнерам, але розумію, що не кожен готовий це зробити. Причини можуть бути різні. Коли людина вперше дізнається про свій ВІЛ-статус, сама не може в це повірити, і заперечує цей факт. Через це їй тим паче важко розповісти про ситуацію іншій людині. На готовність людини розкривати ВІЛ-статус впливають і фізіологічні та психологічні зміни, викликані сексуальним збудженням або вживанням наркотиків. Вивільнення хімічних речовин в організмі під час еротичного збудження змінює поведінку, вимикає раціональне мислення. Люди, які вживають наркотики, можуть відчувати розмивання свого “я”. Тому розкриття ВІЛ-статусу – менш поширене у спілкуванні з випадковими партнерами або у комерційному сексі. У контексті довгострокових або серйозних стосунків розкриття ВІЛ-статусу є найбільш важливим питанням. Ми живемо в неідеальному світі, де досі існує стигма довкола ВІЛ. Більш того, стосунки не завжди базуються на довірі, чесності, відкритості, безпеці та хорошому спілкуванні. Тому часто людина з ВІЛ побоюється реакції свого партнера. Страх розкрити статус може мати також гендерно обумовлені відтінки. Страх фізичного та емоційного насильства має сильний вплив на рішення розкрити статус ВІЛ-позитивними жінками.

У чоловіків є свої труднощі: дослідження серед ВІЛ-позитивних чоловіків у Канаді показали, що для багатьох чоловіків розкриття ВІЛ-статусу є складним і поступовим процесом. І лише одиниці серед представників чоловічої статі можуть розкрити таку інформацію чітко і прямо з першого разу. Деякі люди побоюються, що їхні партнери передадуть інформацію про ВІЛ-статус комусь іншому. Занепокоєння щодо конфіденційності особливо актуальне в тісних спільнотах. Страх соціальної ізоляції відіграє важливу роль у прийнятті рішення – розкривати статус або ні. Розкриття статусу людьми, яких вже дискримінують у суспільстві через їхній спосіб життя, може призвести до ще більшої ізоляції.

В Україні, де, приміром, тільки окремі люди зі спільноти ЛГБТК можуть вільно заговорити про свої почуття і права в публічному просторі, дискримінація та неприйняття певних груп населення є поширеним явищем.

1. Якщо ви відкриваєте ВІЛ-статус партнерові, ви будуєте стосунки на чесності та довірі

Розкриття ВІЛ-статусу – дуже інтимний момент. Якщо ви відкриєте партнерові свій ВІЛ-статус, це може зробити ваші почуття сильнішими. Партнер запропонує вам підтримку, якої ви потребуєте. За 20 років своєї медпрактики та роботи у Фундації АНТИСНІД-США (AHF) в Україні я зустрічала пари, чий союз не обірвався після того, як вони розкрили партнерові ВІЛ-статус. Є безліч дискондартних пар – де одна людина ВІЛ-позитивна, а друга ВІЛ-негативна. Вони знають про статуси одне одного, але при цьому щасливі разом, і ВІЛ не руйнує їхнє особисте щастя. Зараз наша організація проводить кампанію “Friends bring Friends”, яка заохочує друзів та коханих тестуватися разом і так запобігати поширенню ВІЛ. Тобто людина сама вибирає піти разом з партнером та протестуватися, і так відкрити свій статус.

2. Розкриття ВІЛ-статусу партнерові допоможе вам прийняти себе

Розкриття статусу в стосунках більше допоможе вам прийняти діагноз і себе з новими емоціями та почуттями. Коли ви перемагаєте страх перед розкриттям статусу, стаєте витривалішими та сильнішими. Дослідження показали, що люди, які бояться або не можуть розкрити свій ВІЛ-статус, піддаються більшому ризику ізоляції та депресії.

3. Коли ви розкриваєте ВІЛ-статус, піклуєтеся про партнера

Дослідження довели, що регулярне вживання АРТ і захищений секс зводять ризик передачі ВІЛ-інфекції до нуля, але це не привід не говорити про ВІЛ-статус. Якщо людина приховує свій статус від партнера, це може підірвати довіру між ними. Якщо ви розповісте про ВІЛ та сучасну терапію, то ймовірність того, що партнер відреагує позитивно, вища. Дайте партнерові час переварити те, що ви їм сказали, не чекайте, що розуміння прийде одразу.

4. Вам не потрібно буде ховатися від партнера під час приймання ліків

Якщо людина ховає свій статус від пари, їй доводиться і ховатися для приймання ліків. Це може ускладнити їй дотримання режиму приймання ліків і погіршити процес лікування задля пригнічення ВІЛ. Криміналізація нерозкриття статусу – не вихід. У багатьох країнах, особливо розвинутих, нерозкриття статусу перед статевим контактом було або ж досі є криміналізованим. Серед таких країн — США, Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Франція, Австрія, Австралія, Норвегія, Німеччина, Італія, Фінляндія, Данія, Норвегія та Нова Зеландія. ВІЛ-позитивну людину, яка не повідомила партнера про свій статус перед сексом, чим спровокувала зараження вірусом, притягували до кримінальної відповідальності. В Австралії людину, яка умисне заразила іншу людину ВІЛ під час статевого акту, могли засудити до 20 років позбавлення волі. Втім, з появою дієвішої терапії для ВІЛ/СНІД, сприйняття цієї хвороби як смертельної почало відходити в минуле. Зараз ВІЛ вважають хронічним захворюванням, адже за умови раннього виявлення ВІЛ та лікування антиретровірусною терапією людина може довгий час зберігати якість та повноту життя. Зараз захисники прав людини в державах Євросоюзу, наприклад, у Данії, активно працюють над тим, щоб пом’якшити кримінальну відповідальність за нерозкриття статусу статевому партнерові або ж узагалі декриміналізувати нерозкриття статусу. Бо доказів того, що кримінальна відповідальність у цьому питанні позитивно вплинула на динаміку поширення ВІЛ та охорону здоров’я, немає. Це питання потребує ґрунтовніших досліджень.

В Україні немає криміналізації нерозкриття статусу перед статевим стосунками. Є стаття 130 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за: “свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини”; умисне інфікування ВІЛ “особою, яка знала про те, що вона є носієм вірусу”.

У статті вказано, що умисне зараження іншої особи вірусом ВІЛ карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Проте у цій статті не конкретизовано, що покарання вчиняється за зараження ВІЛ під час сексуального акту. І, швидше за все, залякувати людей в’язницею – не найкращий варіант.

Лікар, котрий веде меднагляд за пацієнтом з ВІЛ, міг би бути тією довіреною людиною, котра заохотить і допоможе ВІЛ-позитивній людині розкрити свій статус партнеру. Водночас підстави і процедура процесу розкриття ВІЛ-статусу лікарем мають бути визначені і законодавством, і самою медичною громадою.

Якщо ми, лікарі, будемо частіше та відвертіше спілкуватися з ВІЛ-позитивними пацієнтами з намаганням допомогти їм прийняти себе та відкритися іншим, а журналісти частіше підніматимуть цю чутливу тему, то більше людей з ВІЛ добровільно відкриватимуть партнерові статус.

Автор: Ярослава Лопатіна, голова представництва Фундації АНТИСНІД-США в Україні (AHF Ukraine), для УП.Життя.

Джерело: life.pravda.com.ua