Вірусний гепатит С

Гостра інфекція ВГC зазвичай має безсимптомний перебіг, тому її нечасто діагностують на ранніх етапах. Хронічний вірусний гепатит С у більшості хворих так само не має симптомів і може тривати десятки років, що призводить до серйозного ураження печінки.

Діагностика ВГС має кілька етапів.

  1. Серологічний скринінг на антитіла до ВГC.

Виявлення антитіл (IgG, IgM) до ВГС може свідчити як про гостру чи хронічну стадію захворювання, так і про перенесений у минулому вірусний гепатит С. Адже близько 25% осіб, інфікованих ВГС, спонтанно позбавляються вірусу без будь-якого лікування, проте у більшості випадків антитіла у них лишатимуться довічно.

Для виявлення антитіл застосовують швидкі діагностичні тести (які можуть бути у сімейного лікаря чи в аптеці) або здають кров у лабораторії.

  1. Якщо підтверджено наявність антитіл до ВГС, для визначення діагнозу необхідно перевірити наявність РНК ВГС або core-антигена ВГС. Це обстеження допомагає з’ясувати, чи наявна ВГС-інфекція у крові людини.
  2. У разі підтвердження хронічної інфекції ВГC можна визначити генотип вірусу — це важливо для обрання схеми лікування. Проте завдяки існуванню пангенотипних схем визначення генотипу таке дослідження необов’язкове.
  3. Ступінь пошкодження печінки (фіброз, цироз) визначають переважно за допомогою неінвазивних методів: фіброскану (еластометрії печінки), розрахунку індексів APRI, FIB-4, фібротесту. З огляду на високу вартість фіброскану можна визначити ураження печінки за допомогою спеціального калькулятора, увівши окремі показники крові.

Скринінг на ВГC рекомендовано для таких категорій населення:

  • секс-робітники;
  • чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками;
  • особи, які споживали/споживають наркотики ін’єкційним та/або інтраназальним шляхом;
  • особи, які коли-небудь проходили процедуру гемодіалізу або на момент звернення безпосередньо перебувають на гемодіалізі;
  • особи, які отримували донорську кров та/або її компоненти;
  • медичні працівники, діяльність яких передбачає здійснення процедур із ризиком інфікування, наприклад інвазійних, та/або контакт із біологічними рідинами, що можуть містити зразки вірусу (хірурги, травматологи, акушери-гінекологи, лаборанти, маніпуляційні медсестри тощо, а також працівники служб надзвичайних ситуацій/правоохоронних органів у разі поранення гострими інструментами чи потрапляння на слизові оболонки крові, що потенційно може містити вірус ВГC);
  • особи, які мають клінічні ознаки ВГС (цироз печінки, гепатоцелюлярна карцинома, підвищені показники функцій печінки нез’ясованої етіології, відхилення в органах шлунково-кишкового тракту, виявлені за результатами ультразвукового дослідження, або захворювання, що часто супроводжують ВГС як позапечінкові прояви);
  • люди, які живуть з ВІЛ;
  • особи, які перебували в установах виконання покарань;
  • особи, які мають татуювання, пірсинг;
  • особи, які отримували медичну чи стоматологічну допомогу в умовах, за яких немає певності в дотриманні заходів з інфекційного контролю.

Вірусний гепатит В

Діагностика ВГΒ має кілька етапів.

  1. Визначення поверхневого антигена гепатиту B — HBsAg. Наявність HBsAg свідчить про гострий або хронічний гепатит, носійство вірусу. Для виявлення антитіл застосовують швидкі діагностичні тести (які можуть бути у сімейного лікаря чи в аптеці) або здають кров у лабораторії.
  2. Додаткові обстеження, зокрема: визначення anti-HB, HBcAg, IgM anti-HBc, anti-HBc, HBeAg, anti-HBe, ДНК ВГВ, вірусу гепатиту дельта тощо. Такі обстеження призначає та інтерпретує лише лікар.
  3. Ступінь пошкодження печінки (фіброз, цироз) визначають переважно за допомогою неінвазивних методів: фіброскану (еластометрії печінки), розрахунку індексів APRI, FIB-4, фібротесту. З огляду на високу вартість фіброскану можна визначити ураження печінки за допомогою спеціального калькулятора, увівши окремі показники крові.

Скринінг на ВГB рекомендовано для таких категорій населення:

  • чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками;
  • секс-працівники;
  • особи, які споживали/споживають наркотики ін’єкційним шляхом;
  • особи, які коли-небудь проходили процедуру гемодіалізу або на момент звернення безпосередньо перебувають на гемодіалізі;
  • особи, які отримували донорську кров та/або її компоненти;
  • медичні працівники, діяльність яких передбачає здійснення процедур із ризиком інфікування, наприклад інвазійних, та/або контакт із біологічними рідинами, що можуть містити зразки вірусу (хірурги, травматологи, акушери-гінекологи, лаборанти, маніпуляційні медсестри тощо, а також працівники служб надзвичайних ситуацій/правоохоронних органів у разі поранення гострими інструментами чи потрапляння на слизові оболонки крові, що потенційно може містити вірус ВГB);
  • особи, які мають клінічні ознаки ВГB (цироз печінки, гепатоцелюлярна карцинома, підвищені показники функцій печінки нез’ясованої етіології, відхилення в органах шлунково-кишкового тракту, виявлені за результатами ультразвукового дослідження);
  • люди, які живуть з ВІЛ;
  • особи, які перебували в установах виконання покарань;
  • особи, які мали/мають статевого партнера/побутові контакти (проживали чи проживають спільно) з особою, інфікованою ВГВ.
  • Визначити ступінь фіброзу печінки можна за допомогою різних методів:
  • фіброскан;
  • еластографія печінки;
  • розрахунок сироваткових біомаркерів (APRI, FIB-4 тощо).

Джерело Центр громадського здоров’я МОЗ України