Мені 48 років і в мене ВІЛ… Так почала свою історію героїня нашої розповіді Наталя (ім’я змінено). Кожну історію людини зі знаком «плюс» можна розпочати з цієї фрази. Але найцікавіше далі — за цією фразою розгортаються зовсім різні історії та долі людей…

…Про те, що в мене ВІЛ я дізналася 10 років тому. Сказати, що це мене здивувало — ні. В ваших очах запитання… Але тут все просто. Справа в тому, що за декілька місяців до того як я дізналася про свій ВІЛ статус, мені стало відомо, що в мого чоловіка ВІЛ. Не хочу розповідати як це сталося з ним — це його історія. Знаєте таких людей, які стверджують те, що такої хвороби як ковід не існує. Вони ходять без захисних масок, не дотримуються дистанції і твердять, що все маячня. А тепер переведіть те, що я сказала в площину ВІЛ — це про мого чоловіка. Він розповідає, що такої хвороби не існує і просто живе з цим, не приймаючи ліки і не розповідаючи про свою хворобу…

Словом, коли я дізналася, круглих очей у мене не було. Як жінка досвідчена, після того як дізналася про його діагноз, зрозуміла, що, мабуть, така доля спіткала й мене… Потрапила в таку халепу, хоча багато знала і читала про цю хворобу. Вважала, що якщо перебуваю в моногамних стосунках, а ще й з власним чоловіком, то ВІЛ обійде мене стороною. Одразу хочу сказати всім: впевненим можна бути лише в собі! Виходить, що навіть перебуваючи у шлюбі, теж треба раз на рік проходити тестування на ВІЛ… обом партнерам… і не треба отих розмов про довіру і таке інше. Довіра довірою, але миттєві якісь бажання (до речі, мені незрозумілі) ніхто не відміняв. Ось така іронія долі. Отже, перше, що треба зрозуміти і взяти для себе з моєї розповіді — це те, що тестування важливе. Тест треба робити раз на рік, навіть якщо ви перебуваєте в шлюбі і вам здається, що ВІЛ — це те, що буває з іншими. Ні, це не так. Це те що запросто може статися з вами. Отже, тест раз на рік — наше все.

Дізнавшись про свій ВІЛ-статус, я вирішила поговорити з чоловіком та все ж таки спробувати повернути його на шлях істинний. Вмовляла почати лікування разом. Але він залишився при своїх переконаннях: ВІЛ не існує, все маячня. Ми вирішили подати на розлучення, тому що особисто я не вбачала нашого подальшого існування разом.

В той момент я якось швидко зрозуміла, що життя дуже цінне, не треба гаяти часу. Треба якнайшвидше знайти фахівця, який мені допоможе розпочати лікування.

Я звернулася до соцпрацівника громадської організації «Альтернатива». Чому звернулася за допомогою саме сюди — не можу сказати. Але знаю одне — дуже добре, що сталося саме так. Соцпрацівник, який мені допоміг — найкращий. Можна сказати, що ми разом з ним пройшли цей нелегкий шлях. Мій нелегкий шлях розділили на двох… і якось мені було від того легко та спокійно. Відчула, що я в надійних руках. Я  дуже вдячна цій людині — вона на своєму місці та знає як допомогти таким людям, як я.

Зараз я приймаю антиретровірусну терапію. Досягла невизначуваного ВІЛ-статусу. Як там лікарі кажуть: не визначається — не передається? Це про мене!

Мабуть, це вся моя історія. Наостанок хочу сказати всім: на жаль, ВІЛ існує і це загроза для нашого здоров’я і життя в цілому. Але, дізнавшись про позитивний ВІЛ-статус, не варто опускати руки. Ми живемо не в минулому столітті, коли лікарі не знали що таке ВІЛ і тим паче не мали уявлення про те, як він лікується. На сьогодні є ліки, є фахівці, які грамотно призначать лікування. Варто лише сказати їм про це, звернутися за допомогою. А далі вже, як то кажуть, «дєло в шляпе»!

***

Приймаючи ліки ви перетворюєте небезпечну хворобу на хронічну і, щоб добре себе почувати, треба щоденно приймати ліки. Живіть повноцінним життям, не замикайтеся у собі і пам’ятайте, що тестуватися на ВІЛ — обов’язок кожного з нас!